Цікаво знати...

Родичі знаних українців живуть серед нас.

Є в історії українського народу величні імена, котрими пишається кожен з нас, котрі не забудуться й через віки, бо вони нетлінні, а слід, який вони залишили нам завжди слугуватиме нам надійним дороговказом.

Але всі вони були живими людьми і лишили по собі не тільки дорогоцінний скарб у вигляді справ, за які ми їх і цінуємо. Серед них і нині живуть їхні нащадки-правнуки та праправнуки. Трохи про їхню долю. Хто ж вони такі?

Як відомо, Тарас Шевченко дітей не мав. Але зараз у Києві живуть нащадки його брата Йосипа, чий син Трохим –хрещеник великого українського поета. Правнучка Трохима – Тамара Костенко багато років викладає німецьку в одній із шкіл столиці. Її онуки – наймолодші з нащадків Шевченка.

Хлопці вирішили стати музикантами. Михайло – студент 3-го курсу оркестрового факультету Національної музичної академії України ім.. П.І.Чайковського. він грає на віолончелі. Шестикласник Київської середньої музичної школи-інтернату ім..М.В.Лисенка Василь теж обрав цей інструмент. І, мабуть, не даремно. Адже тарас Григорович у повісті «Музикант»писав, що якби не став поетом, то волів би грати на віолончелі. Мрія поета здійснилася. Нехай і не за його життя, а через багато поколінь.

Про те, що вони нащадки великого Кобзаря, хлопці нікому не розповідають. Лише Михайло згадує, що література в школі була його улюбленим предметом. Але, на жаль, саме о творчості Шевченка він ніяк не міг отримати «5», бо то зіб`ється, читаючи вірша, то щось наплутає в біографії.

А пише Михайло не вірші, а музику. Полюбляє обробляти народні пісні, пише музику національному технічному університеті  України «КПІ». Оля на 2-ому курсі факультету менеджменту і маркетингу, а Богдан – на 4-ому курсі факультету енерготехніки та автоматики. Більшість студентів навіть не здогадуються, що їх однокурсники з роду Каменяра, бо вони не афішують свого юродства. Та хіба хтось повірить, що нинішнє «джинсове» покоління Юрчаківських – продовжувачі роду І.Франка?

Оля захоплюється брейком і скейтбордом. Богдан – «тяжким металом», складає сценарії для комп`ютерних ігор. Ольга  успадкувала громадську позицію від прапрадіді – цікавиться соціальною роботою. Після навчання вона поспішає в інтернати та притулки, та надає психологічну допомогу сиротам. Можливо, колись, коли накопичиться достатній життєвий досвід, випробує сили в журналістиці. З поетичної спадщини свого уславленого родича Олі найбільше подобається вірш «Тричі являлась мені любов».

Цілковитою несподіванкою для однокласників Богдана були вчительки про біографію І.Франка розповість нам його праправнук.

Праправнучка першого президенти України Михайла Грушевського( з боку його сестри Анни Сергіївни) – Юлія Дунаєвська навчається у Києво-Могилянській академії на факультеті  соціальних наук і соціальних технологій. По закінченню вузу вона хоче бути політологом, бо прагне змін на краще в країні. Тобто вона іде шляхом свого прапрадіда. Але цю кревність вона не афішує.

 А у Харкові фармацевтичній академії на заочному відділенні вчиться ще одна правнучка Грушевського – Ірина Цехмістер, вчиться за контрактом, тому приходиться працювати акушеркою в Київському пологовому будинку №6. Вона часто пригадує, у медучилищі, на екзамені з історії, котрий вона здала на першому курсі, їй дісталося питання «Михайло Грушевський – перший президент України». Викладач з історії розсміявся і попросив: «Розкажи про Грушевського щось, таке, чого я не знаю!». Вона навіть трохи розгубилася, а відповіла блискуче і отримала «5». «Це мене прапрадід виручив»,- жартує вона.

Великі пращури наших юних сучасників зображені на грошових купюрах України. І вони кажуть, що якось  дивно їх там бачити і разом з тим цікаво, а Михайлу Бабичу приємно бачити великого Кобзаря, а ще приємно коли така купюра є в кишені, бо для студента 100 гривень – великі гроші – більш ніж стипендія.